До слова, і до роботи в «ВИА ГРЕ» Алена була в шоу-бізнесу не новачком. За її плечима дві театральних школи. Перша - на базі економічного інституту, у якій артистка провчилася біля року, друга - експериментальний психологічний театр.

Свою кар'єру початку в якості ви-джея на телеканалі «BIZ TV». Причому для того, щоб потрапити на екран телевізора, дівчині довелося пройти три відбірних тури телекомпанії. Адже для роботи на телебаченні, крім привабливої зовнішності, необхідний ще й професіоналізм. Щоб одержати необхідні навички, Алена одержала диплом «Internews» - міжнародної репортерської школи. Лекції в українській школі новин читали самі дійсні англійські журналісти, а навчання відбувалося в режимі реальних новин, причому студенти навіть виходили в ефір. Крім того, Алена була ще й радіоведучій мережної радіостанції «Столиця». Видимо, бойове загартування радиожурналистки й телепровідної й придалися Алене, коли продюсери Дмитро Костюк і Костянтин Меладзе створювали проект «ВИА-ГРА».

- Алена, прекрасно виглядаєш. Новомодні дієти або робота не дозволяє сильно розслаблюватися?

- У мене ніколи не було проблем із зайвою вагою. На дієті сиділа тільки один раз - в "ВИА Гре", коли набрала зайвих 5 кілограм. А взагалі я займаюся спортом - ходжу в спортзал, хоча не можу сказати, що це приносить мені якесь особливе задоволення.

- Не дратує коли тебе називають экс-"ВИА Грой"?

- Уже ні, усе в минулому (посміхається)

- Ти, до речі, про сцену з дитинства мріяла?

- Ой, ким я тільки не мріяла стати! Спершу хотіла працювати в цирку - дресирувальницею коней. Потім - стати художником-мультиплікатором, навіть надходила в студію художників-мультиплікаторів тому що добре малювала. Хотіла стати балериною й тому, удома постійно влаштовувалися танці на килимі. Природно, костюмовані. Мені було років шість, коли мене відправили в балетну студію. Я закотила там дикий скандал з істерикою. Я не так собі все це представляла. Це був якийсь темний зал, похмурий паркет, діти в моторошно брудних колготах. У мене адже балет асоціювався з якимсь святом, із чимсь світлим. Для мене це було казковою атмосферою. І отут я приходжу - сидить якийсь дядько, грає на акордеоні, по колі ходять діти... Всі так похмуро! Жах! Розчарування було дике. Балерини з мене не вийшло. Але слава Богові! З моїм розміром грудей, я думаю, з мене прима-балерина б не вийшла (сміючись). А ще поетесою хотіла бути. Вірніше не стільки хотіла, скільки батько на мене давив, щоб я стала писати вірші. От я з п'яти років і пишу.

- Любовна лірика мабуть?

- А от і немає! Мої перші добутки були про війну! Я страшно боялася війни й фашистів, мені це все навіть снилося ночами. Тоді адже була така пропаганда цього в школах. Помнете, коли під час уроків ці три гудки й вся школа будували, виводили в бомбосховище... Було страшно. Я пам'ятаю, що років у вісім мені приснився вірш, я підхопилася й встигла записати його. Потім ми навіть відправляли його в "Піонерську правду".

- Надрукували?

- Ні, але прийшов лист від редактора, що писав, що в мене талант, мол, продовжуйте в тім же дусі, але от зверніть увагу на те-те й те-те - у загальному давав ради. Це була така гордість!

- А папа в тебе випадково не письменник?

- Ні, батьки в мене з робочої інтелігенції. Папа - інженер, мама - вихователька. Вона дуже демократична жінка, і ніколи нічого мене не змушувала. Батько ж навпроти дуже серйозно пресував мене, тобто він просто змушував мене малювати, грати в шахи, читати... А коли я стала писати, він зрозумів, що "Ага, вона ще й вірші пише? Виходить, нехай пише".

- Так ти просто золотою дитиною була!

- Ага, покладливої, спокійної. Мене можна було запросто залишати будинку одну без догляду. Скільки себе пам'ятаю завжди була рукодільницею: ліпила, клеїла пап'є-маше, малювала, сама робила іграшки, а потім улаштовувала будинку ляльковий театр. Малювала білетики й продавала їх за гроші родичам. У мене була дуже гучна родина. У трикімнатній квартирі: моя тітка, ще двоє її дітей, бабуся, папа, мій рідний брат Андрій... Тоді, у дитинстві, я навіть і не мріяла стати співачкою, хоча артистам наслідувала. У мене навіть було майже концертне вбрання. Ми з моєю однокласницею після школи йшли до неї додому, тому що в неї батьки працювали, а в мене ж будинку цілий день дурдом. Відкривали шафа її мами, надягали плаття й один одному показували концерти - з макіяжем, всі, як покладається. Моїм коронним номером була пісня Пугачової "Балет" (Наспівуючи): "Бале-е-ет, бале-е-ет, бале-е-ет..." (Сміючись). А один раз нас застукали. Це був, ТАКА сором-ганьба. Жах!

- Так ти більша шанувальниця Пугачової?

- Дійсним кумиром був для мене Віктор Цой. Років в 14-15, я на парі з моїм братом дуже сильно захопилася творчістю групи "Кіно". Спочатку ми на нашої купленій у растсрочку "Весні-220" із зовсім диким звуком, слухали Цоя, потім у будинку з'явилася гітара й спершу брат, що на два роки мене старше а потім й я стали грати пісні “Кіно”. У нас навіть був пісняр - з усіма акордами! Я була моторошної фанаткой і навіть один раз пішла на злочин (сміється). Підробляла квитки на концерт "Кіно". Вони виступали два дні підряд у Палаці спорту! І мій квиток просто ледь помітно надірвали й віддали мені. Увечері вдома була зроблена махінація - по заклеюванню, з печатками й заклеюванням буковок. Причепитися було нереально. Я пішла другий раз по цьому ж квитку на концерт (сміючись). Правда мене тоді ледве було не задавили в юрбі, коли я з букетом квітів рвонула до сцени. Вдохновленнная творчістю Віктора Цоя якось раз, граючи на гітарі - акорд за акордом у мене вийшла пісня. Перша пісня, називалася "Зима". Я потім виконувала її на випускному балі два рази. На "біса" і навіть стала "Мисс-школы". Училася я в київській школі № 26 - зразково-показової, з усіма вытекающими із цього наслідками...

- Це правда, що в тебе два імена?

- Навіть три (сміється). Усі кличуть мене Алена, у паспорті я Ольга, і ще одне ім'я - Маркита - так мене кличуть музиканти. Але це скоріше що міцно причепилося прізвисько.

- І як це ти з Ольги в Алену перетворилася?

- Алена - це моє ім'я з дитинства. Так мене називав батько! Мама мене називала Аленушкой. Оля - це офіційне ім'я. Це історія довга, пов'язана з моїм народженням. У мене були проблеми при народження, я боліла й мама боліла, і нас коли мене мама народила, миттєво роз'єднали. Її відвезли в іншу лікарню. Із мною було комусь лежати. І погодилася бути із мною поруч моя бабуся - бабуся Оля. Вона два місяці лежала із мною в лікарні, бігала, збирала із всіх породілей молоко, кормила мене... Загалом, досить натерпілася, і в непритомності падала, але виходила. Доктор, що нас виписував, сказав, що це було б несправедливо: назвати дитини іншим ім'ям, оскільки вона так багато зробила для дитини. Так і записав: Оля.

Ну, звичайно, це стало дійсною трагедією для папи. Мало того що теща, так отут і дитина - Оля. Але мені подобаються обоє імені, мені подобається й "Ольга". Є якась велич у цьому імені, хоча воно якесь тверде. А от Алена - воно м'яке, тому, властиво, я озиваюся на два імена зовсім спокійно. Коли я працювала на телебаченні як Оля, і титрували ди-джеи таке-те - по іменах, без прізвища... А тогже з'явилася Оля Горбачова, і дві Оли - не дуже... І мене попросив просто Дмитро Костюк, продюсер, придумати якийсь псевдонім. І я особливо не стала думати й назвалася Аленой.